Незвичайний дзвінок

Подозрілий дзвінок

Вадим не відразу зрозумів, що це за звук. Телефон на холодильнику дзижчав.

– Алло, Катерину можна? – запитав чоловічий голос.

– Її немає. А хто її шукає? – питання вирвалося автоматично, хоча Вадим вже й не пам’ятав, коли востаннє розмовляв по стаціонарному телефону.

– А хто ти такий, щоб я тобі представлявся?

Вадим насторожився, але відповів спокійно:

– Чоловік.

– Ну треба ж! Не може такого бути! – глузливо сказав незнайомець. – Чоловік?! Ха-ха-ха!

Далі були короткі гудки.

Вадим теж поклав слухавку. Гарний настрій, з яким прийшов з роботи, зник. Натомість на поверхню спливли найнеприємніші спогади.

Постоявши трохи у роздумах, він дістав мобільний і подзвонив дружині:

– Привіт! – відповіла Катерина.

– Привіт! Тобі дзвонили.

– Куди? – здивувалася вона. – Хто?

– На домашній номер. Чоловік.

– А хто він?

– Я хотів тебе це запитати. Він нахамив мені і насміявся з того, що я твій чоловік.

– Не розумію…

– Я теж. У тебе хтось є?

Тиша на іншому кінці дроту вдарила Вадима прямо в серце. Вона мовчала занадто довго.

– Вадиме, ти п’яний? – нарешті запитала Катерина.

– Краще б так, – відповів він і вимкнув телефон.

До приходу дружини Вадим не знаходив собі місця. Події десятирічної давнини, про які, здавалося, він уже забув, поставали перед очима так чітко, наче все сталося вчора.

Вони тоді ледь не розійшлися, у Катерини був роман на стороні. Вона хотіла піти, але Вадим зробив усе, щоб зберегти родину: у дитинстві він дав собі слово, що його син не буде рости без батька.

Їхні стосунки з Катериною тоді абсолютно змінилися. Вадим зрозумів почуття дружини. Признав, що перестав її помічати і вирішив, що ця жінка поруч – константа, і так буде завжди. Вони нарешті обговорили всі образи та претензії, навчилися бачити і чути одне одного.

Навіть відпочивали разом у тому ж місці, що й до весілля. Примирення переросло у другий медовий місяць.

Все налагодилося. Потім народилася молодша, Варя.

І ось, дзвінок.

Вадим не міг уявити, скільки темряви може спливти з глибини душі. Насуплений, він подумки програвав усі свої слова, які хотів сказати дружині. А коли в замку повернувся ключ, у душі Вадима ніби щось обірвалося.

Катерина мовчки поставила сумку і пішла до ванної. Спека була нестерпна.

Поки дружина приймала душ, Вадим розігрів вечерю, заварив чай і пішов у зал. Чув, як Катерина пішла на кухню, а туди ж прослизнула дочка.

«Що ж у такому випадку роблять?» – подумав Вадим.

Спостерігав за телевізором, поки дочка не пішла до себе. Потім відправився на кухню. Катерина дивилася на нього спокійно, не відводячи погляду.

«Викриття чекає», – промайнуло в запаленому мозку.

– Ну? – видавив із себе Вадим.

– Що «ну»? – роздратовано відповіла дружина.

– Я чекаю пояснень, – сівши на стілець, сказав він.

Катерина зблідла. Повільно, чітко розділяючи слова, відповіла:

– Мені нічого тобі сказати, Вадиме. Я не знаю, хто дзвонив. Усіх чоловіків, кому дозволено мені дзвонити, ти знаєш.

– Ну-ну, – мляво пробачив чоловік і пішов.

Неочікуваний шум, дзвін розбитого посуду і якісь дивні звуки змусили його вскочити і повернутися на кухню.

Кухня, куди вони влетіли разом з дочкою, була заляпана їжею, яка щойно лежала на тарілці, сама ж тарілка розлетілася на дрібні шматочки.

Катерина ридала, сидячи з розкритими на столі руками і схиливши на них голову.

Вадим кинувся до неї…

Він підняв дружину і на руках відніс у ванну. Там, увімкнувши воду, затягнув її під душ. А коли вона трохи заспокоїлась, загорнув її в рушник і відніс у спальню.

Катерина притихла, але незрозуміло було, спить чи ні. Коли Вадим почув тихі схлипи, сів на підлогу біля ліжка. Так і сидів до ранку.

Не пам’ятав, спав чи ні. Підвівся, коли Катерина прокинулась.

На кухні Вадима зустріла дочка:

– Як мамі? – шепотом запитала вона.

Вадим мовчки знизав плечима.

– Тату, що сталося?

– Сам поки не знаю, але, здається, я її сильно образив.

Незабаром прийшла й Катерина. Вона мовчки ввімкнула чайник, на чоловіка навіть не поглянула.

Цього дня у дружини був вихідний, і Вадим вирішив залишитися з нею. Він вийшов, подзвонив і попросився з роботи. Варя пішла до школи, він повернувся на кухню. Катерина мила посуд.

Сів, чекав, коли вона закінчить.

– Треба поговорити, – з усіх сил Вадим намагався говорити спокійно.

Дружина обернулась і досить різко сказала:

– Оправдовуватися я не збираюся. Немає в чому.

– Ні, я не про це, – поспішив він заспокоїти дружину. – Вибач мені, вчора не мав стриманості, не втримався. Але ж я так тебе люблю.

– Я помітила, – дивлячись кудись повз нього, відповіла Катерина.

– Ну пробач, – простягнув він руки до її рук, але дружина одразу прибрала їх під стіл.

Вадим зітхнув.

– Послухай, дзвінок не був випадковим, це зрозуміло. Такі збіги трапляються дуже рідко…

– Але трапляються, – перебила його Катерина.

– Не перебивай, будь ласка, – попросив Вадим. – Я намагаюся розібратися. У тебе є вороги?

Катерина подумала і відповіла:

– Та начебто ні. Хоча, чого тільки в торгівлі не буває…

У спальному районі у них був невеликий продуктовий магазин, який Катерина відкрила ще до шлюбу.

– А з покупцями конфлікти в останній час були?

– Вадиме, це щодня відбувається, особливо з тими, хто зранку вже напідпитку. Крики, погрози – звичайна справа.

– Зрозуміло. Ходімо в кімнату.

Тут Катерина вигукнула:

– Пригадала! Позавчора один чоловік поводився ганебно, вимагав горілку. Продавщиця відмовилася продати, він почав сваритися, я вийшла на шум, намагалася його заспокоїти… Не вийшло – довелося в поліцію дзвонити. Він утік, але на прощання сказав, що я його ще не раз згадаю.

Вадим, подумавши, узяв мобільний і набрав номер:

– Сергію, привіт! У мене до тебе прохання. Тут якийсь нахаб жіночці моїй погрожував, дзвонить додому.

І розповів другові подробиці.

– Він один раз дзвонив?

– Ну, я один раз чув, – Вадим поглянув на дружину. – Катя – ні разу.

– У вас же телефон з автовідповідачем? Прослухайте.

– Точно, передзвоню.

Він увімкнув автовідповідач на прослуховування.

Той голос він упізнав одразу: «Катерина, це я. Коли зустрінемось знову? Сумую. Перезвони мені». І так кілька дзвінків у тому ж дусі.

Катерина теж голос визнала.

Далі все відбувалось швидко. Вадим витягнув касету і полетів геть. Повернувся години через три, збуджений. Одразу ж підійшов до дружини, міцно обійняв і сказав:

– Все. Знайшли цього нахабу. Ледь не зламав йому щелепу. Сам не знаю, що на мене вчора знайшло. Мир?

Катерина подивилася чоловікові в очі, промовила:

– Любові без довіри не буває.

– Пробач, пробач, пробач, – лише зміг сказати він, покриваючи її обличчя поцілунками.