Ви не пара, — сказала сестра. — Він молодший і більше підходить мені. Весілля слід скасувати

— Ви з ним не пара, — сказала Рита сестрі. — Він молодший і більше підходить мені. Весілля треба скасувати.

Дарина жила у просторій трикімнатній квартирі, розташованій у хорошому районі Києва. Квартиру вона отримала від бабусі. З близьких родичів, крім молодшої троюрідної сестри, у Даші нікого не було. Але з Ритою вони не дуже ладнали.

Так вийшло, що Дарина залишилася в тридцять п’ять років сама, але зате з житлом. Вона знала, що покладатися їй нема на кого, тому добре вчилася, закінчила престижний вуз, влаштувалася на високооплачувану посаду у велику компанію, і все у неї було добре, крім одного…

— Треба тобі заміж, Дарина, — говорила їй Рита, час від часу виходячи на зв’язок, дізнатися, як та живе.

У свої тридцять років сестра встигла народити трьох дітей і двічі розлучитися. Вона жила з синами у передмісті за аліменти, намагаючись влаштуватися в житті, але нічого не виходило.

— Треба, та нема за кого… — відповідала Дарина. На роботі вона вважала за краще займатися справами, а вільного часу у неї майже не було. Але одного разу доля підкинула їй сюрприз у вигляді нового сусіда зверху. Вони познайомилися, коли Дарина випадково зачепила його автомобіль на парковці… і у них закрутилося.

Вадим був на п’ять років молодший за Дарину, але це не бентежило закоханих. Дарина була дівчиною з правильними принципами і не хотіла жити з чоловіком до весілля, тому вже через два місяці стосунків Вадим подарував Дарині кільце.

Замість весільної сукні, Дарина купила бiлий костюм, а замість пишного банкету, молоді вирішили вирушити у подорож. Все йшло своєю чергою… Але їхні плани порушила Рита. Вона зателефонувала Дарині за тиждень до весілля.

— Сестричко, привіт… Чи можна, ми у тебе поживемо трохи? Знімати квартиру дорого, у нас грошей немає. А справа не терпить зволікання.

— А що трапилося?

— Мені потрібна термінова дорога операція. Я тобі все поясню, — тихо сказала вона, підвищуючи інтригу.

— Ну раз справа серйозна… приїжджайте, — Даша не зраділа, але і відмовити не могла. Вона знала з власного досвіду, як важко, коли звернутися нема до кого.

Рита приїхала наступного дня з валізами та трьома дітьми, один менший за іншого. Дарина не дуже любила дітей, одного вона могла ще терпіти, але троє, вічно галасливих…

— Давай одразу вирішимо, наскільки ви приїхали, — відбираючи олівець для очей у молодшого, який уже почав малювати ним на стіні, запитала Дарина.

— Я не знаю… а ми тобі в тягар, так? — образилася Рита. — Пробач… треба було зупинитися у хостелі. Готель нам не по кишені. Грошей у нас немає… ще й лікарі, аналізи…

— Перепрошую. Не в тягар, звісно. Що з тобою? — почервоніла Дарина. Їй стало соромно за те, що вона така негостинна. Все-таки родичі.

— Ну… там складно… — відмахнулася Рита. — Проблеми з очима.

— А що з ними не так? — Дарина звикла бачити сестру в окулярах. Але вона не думала, що у неї щось серйозне.

— Не бери в голову, це мої проблеми. Головне, що я знайшла лікаря з хорошими відгуками. Краще розкажи про себе. Як, що?

— Виходжу заміж, — з гордістю заявила Дарина.

— І не сказала?!

— Ми вирішили не святкувати.

— Як можна?! З твоїми ж грошима весілля зажати?!

— Рит…

— Вибач. Знову я суну носа не в свої справи, — прикусила язика Рита. — То що за наречений? Познайомиш?

— Взагалі-то, він живе поруч і хотів зайти на чай.

— Чудово! Ну ти накривай на стіл тоді, а я піду голову помию. А то з цією електричкою… вся в поту.

— Рушник у ванній.

— Добре. Я ненадовго. За дітьми подивися, ок?

Дарина нахмурилася. Вона планувала спекти шоколадний кекс, який подобався Вадиму, а не няньчитися з трьома хлопчиками.

Рита пішла, а Дарина, помітивши, що діти тихо граються в машинки, взяла борошно, яйця… і зайнялася приготуванням.

Діти гралися недовго. Спекти нічого не вдалося. Один розсипав борошно, другий поцупив шоколад, приготований для кексу, та забруднив себе і стіни. А третій поводився тихо. Мовчки обривав листя з улюбленого фікусу і викидав землю з горщика.

— Рито! Твої діти… — почала Дарина, заходячи у ванну, щоб віддати трійцю матері. Але мама не чула. Блаженно заплющивши очі й надівши навушники, вона хлюпалася у ванні замість того, щоб швидко прийняти душ і повернутися до дітей.

— Рито!

— Чого ти так кричиш? Щось сталося?

— Ну так… ти вже півтори години тут купаєшся. Мені треба готуватися до зустрічі, а я вся у шоколаді і борошні. На кухні безлад! Я не знаю, за що хапатися!

— Ну я не винна, що ти не вмієш ладити з дітьми, — знизала плечима Рита. У цей момент у двері подзвонили. Дарині довелося йти відкривати своєму нареченому в брудному фартуху.

— Привіт… — Вадим оцінив її вигляд. — Що з тобою?

— Сестра приїхала. Не вчасно.

— Ясно. Мені піти?

— Ні, не треба. Ми ж з тобою майже сім’я, — усміхнулася Дарина, приймаючи у нього торт. Було до часу, що Вадим прийшов не з порожніми руками.

— Якщо не заважатиму, то гаразд.

Вадим був хорошим хлопцем. Він допоміг Дарині навести лад на кухні і навіть знайшов спільну мову з дітьми Рити.

А Рита все не виходила з ванної…

— Де ж сестра?

— Відмивається від дітей, — пожартувала Дарина. У цей момент на кухню зайшла Рита. Вона була в одному рушнику.

— Добрий вечір… Вадиме, — вона виставила вперед довгу ногу, приймаючи виграшну позу. Дарина була здивована такою поведінкою сестри. Навіщо вона прийшла на кухню півогорлана?

— Добрий вечір, — усміхнувся він їй у відповідь.

— Мій улюблений тортик! — не соромлячись, вона змахнула мізинцем крем і облизала палець, вводячи Дарину в ступор.

— Рито, ми плануємо пити чай. Якщо хочеш, приєднуйся. Але не в рушнику.

— Зняти? — хмикнула вона, ігноруючи Дарину.

Вадим був здивований не менше, але зробив вигляд, що не помічає поведінки Рити. А Дарина взяла його мовчання за інтерес і образилася.

Чай вони пили у тиші. Рита вела себе дивно, а Дарина стежила, щоб діти не зіпсували ремонт.

— Дякую, я піду, — сказав Вадим, коли ситуація накалилася.

— Що ж ви, залишайтеся. У нас місця всім вистачить, — запропонувала Рита.

— У нас з Вадимом не такі стосунки, — відрізала Дарина.

— Ха! Яка дурниця! Це вже не модно. Ну не хвилюйся, я тебе навчу, як правильно поводитися з чоловіками. А то весілля скоро, а ти нічого не вмієш.

— Усього доброго, був радий познайомитися, — побілів Вадим.

— І я рада! Ще побачимося, — крикнула йому навздогін Рита.

Дарина не розмовляла з нею весь вечір.

— Знаєш, ви з ним не пара, — заявила Рита наступного дня.

— Так? Це чому?

— Він молодий, а ти вже не дуже.

— У нас не така вже й велика різниця.

— Але помітна.

— І що ти хочеш сказати?

— Ну… він більше підходить мені.

— Правда?

— І з хлопчиками одразу подружився. І дивився на мене так… адже він хотів залишитися у нас!

— Не у нас. У мене! — не витримала Дарина, з роздратуванням дивлячись на сестру.

— Гаразд, гаразд! Я просто жартую. Перевіряла тебе.

— Що з твоєю операцією? — Дарина перевела тему.

— Її на завтра призначили. А зараз я поїду до лікаря на огляд. З дітьми побудеш?

— Я працюю.

— Та ти ж директор!

— І що?

— Ти сама собі господиня. Візьми відгул. — Рита дивилася на Дарину так, ніби не розуміла, в чому проблема. — І взагалі, мені після операції кілька днів знадобиться спокій та відпочинок. Тобі доведеться взяти на себе всі обов’язки по догляду за ними.

Те, що відповіла Дарина, здивувало Риту.